Адвокатське бюро "Валентини Журавель"

📌 Воє́нний зло́чин (англ. war crime) — свідоме грубе порушення законів та звичаїв війни

Поняття воєнний злочин у міжнародному праві, об'єднує групу серйозних порушень правил ведення бойових дій («закону війни») та норм і принципів міжнародного гуманітарного права, що вчиняється умисно або через грубу необережність.

Воєнний злочин є одним з міжнародно-правових злочинів (злочинів за загальним міжнародним правом), до яких також належать злочини геноциду, злочини проти людяності та злочини агресії.

            Перелік воєнних злочинів наведено в Статуті Міжнародного кримінального суду (далі — «Римський статут»), що по суті консолідує більшість актуальних порушень міжнародного гуманітарного права, закріплених низкою міжнародних конвенцій та міжнародним звичаєвим правом. За джерелами порушуваних норм можна умовно виділити такі три групи порушень:

1. Грубі порушення (‘grave breaches’) Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року та Першого додаткового протоколу до Женевських конвенцій 1949 року від 8 червня 1977 року.

2. Інші серйозні порушення законів та звичаїв війни, що застосовуються до міжнародних збройних конфліктів, базуючись на зобов'язаннях, передбачених Гаазькою декларацією 1899 року, Постановами Четвертої Гаазької Конвенції 1907 року, Женевським протоколом 1925 року про заборону застосування на війні задушливих, отруйних чи інших подібних газів та бактеріологічних засобів, Гаазької конвенції 1954 року про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту та протоколів до неї, Конвенції про права дитини 1989 року, Конвенції про захист персоналу ООН та пов'язаного з нею персоналу 1994 року, Статуту Міжнародного кримінального трибуналу по колишній Югославії.

3. Інші серйозні порушення законів та звичаїв війни, що застосовуються до неміжнародних збройних конфліктів, базуючись на положеннях чотирьох Женевських конвенцій 1949 року та Другого додаткового протоколу 1977 року, Протоколу 1999 року до Гаазької конвенції 1954 року про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту, Конвенції про права дитини 1989 року, Конвенції про захист персоналу ООН та пов'язаного з нею персоналу 1994 року, Статутів Міжнародних трибуналів по Руанді та колишній Югославії, Статуту Спеціального Суду по Сьєра Ліоне.

 

📌      Грубі порушення Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, а саме будь-які із діянь проти осіб чи майна, що користуються міжнародним захистом, які застосовуються до міжнародних збройних конфліктів [стаття 8 (2) (a) Римського статуту]:

- умисне вбивство;

- тортури чи нелюдське поводження, включаючи біологічні експерименти;

- умисне завдання сильних страждань чи заподіяння важких тілесних ушкоджень;

- незаконне, безглузде та значне за обсягами знищення чи привласнення майна, що не викликане воєнною необхідністю;

- примушування військовополоненого чи іншої особи, яка користується міжнародним захистом, служити у збройних силах ворожої сторони;

- умисне позбавлення військовополоненого чи іншої особи, яка користується міжнародним захистом, права на справедливий та звичайний судовий процес;

- незаконне обмеження свободи;

- взяття заручників.

  Інші серйозні порушення законів та звичаїв війни, що застосовуються до міжнародних збройних конфліктів [стаття 8 (2) (b) Римського статуту]:

• умисний цілеспрямований напад на цивільне населення чи окремих цивільних осіб, які не беруть безпосередньої участі у воєнних діях;

• умисний напад на цивільні об'єкти, тобто об'єкти, які не є воєнними цілями;

• цілеспрямоване завдавання ударів по персоналу, об'єктам, матеріалам, підрозділам чи транспортним засобам, задіяним у наданні гуманітарної допомоги чи місії по підтриманню миру відповідно до Статуту ООН, поки вони мають право на захист, яким користуються цивільні особи чи цивільні об'єкти за міжнародним правом збройних конфліктів;

• умисне здійснення нападу, коли відомо, що такий напад стане причиною випадкової загибелі чи травмування цивільних осіб чи завдаватиме шкоди їх майну, цивільним об'єктам чи спричинить загальну, довготривалу та серйозну шкоду навколишньому середовищу, що не можна буде пояснити конкретною чи очікуваною воєнною перевагою внаслідок таких дій в цілому;

• напад на незахищені та такі, що не є воєнними цілями, міста, села, жилі приміщення чи будівлі чи їх обстріл із застосування будь-яких засобів;

• вбивство чи поранення комбатанта, який склавши зброю чи не маючи більше засобів захисту, здався у полон;

• неналежне використання прапору тимчасового перемир'я або переговорів (білого прапору), національного прапору чи військових відзнак та форми ворожої сторони чи ООН, а також емблем, передбачених Женевськими конвенціями, що призвело до загибелі людей чи завдання їм тяжких тілесних ушкоджень;

• пряме або непряме переміщення окупаційною державою частини її власного цивільного населення на окуповану нею територію, чи депортація або переміщення частини чи всього населення окупованої території як в межах відповідної території, так і за її межі;

• умисне завдавання ударів по будівлях, що мають релігійне, освітнє, культурне, наукове чи благодійне призначення, історичним пам'яткам, госпіталях та місцях зосередження хворих та поранених, за умови, що вони не є воєнними цілями;

• завдання особам, які підпорядковані ворожій стороні, фізичних травмувань чи проведення над ними медичних чи наукових експериментів будь-якого виду, які не виправдані необхідністю медичного, стоматологічного чи іншого лікування відповідної особи і не здійснюються в її інтересах, і які спричиняють смерть чи серйозно загрожують здоров'ю такої особи чи осіб;

• підступне вбивство чи поранення осіб, які є громадянами протилежної сторони конфлікту чи представниками ворожої армії;

• заява про те, що пощади нікому не буде;

• знищення або захоплення ворожого майна за винятком випадків, коли таке знищення або захоплення викликане воєнною необхідністю;

• заява про відміну, призупинення чи недопустимість в суді прав та позовів громадян протилежної сторони;

• примушування громадян протилежної сторони до участі у воєнних діях проти їх власної держави, навіть, якщо вони знаходились на службі воюючої сторони до початку війни;

• пограбування міста чи населеного пункту навіть, якщо він захоплений штурмом;

• застосування отрути чи отруєної зброї;

• застосування задушливих, отруйних чи інших газів та будь-яких аналогічних рідин, матеріалів чи засобів;

• застосування куль, які легко розриваються чи сплющується в тілі людини, таких, як оболончаті кулі, тверда оболонка яких не покриває всю серцевину чи має надрізи;

• застосування зброї, боєприпасів та техніки, а також використання таких методів ведення війни, які спричиняють надмірні пошкодження чи непотрібні страждання, чи мають не вибіркову дію, що порушує норми міжнародного права збройних конфліктів, за умови, що така зброя, боєприпаси, техніка та методи ведення війни є забороненими та зазначені у відповідному додатку до Статуту шляхом застереження із врахуванням положень, викладених у статтях 121 та 123 Статуту;

• посягання на людську гідність, в тому числі ставлення, що ображає чи принижує людську гідність;

• зґвалтування, навертання в сексуальне рабство, примушування до проституції, примусова вагітність в розумінні пункту 2 «f» статті 7, примусова стерилізація та будь-які інші види сексуального насильства, що є грубими порушеннями Женевських конвенцій;

• використання присутності цивільної особи чи іншої особи, яка користується міжнародним захистом, для захисту від воєнних дій певних пунктів, районів чи збройних сил;

• умисне завдавання ударів по будівлях, матеріалах, медичних закладах та транспортних засобах, а також персоналу, який використовує відповідно до міжнародного права відзнаки, встановлені Женевськими конвенціями;

• умисне вчинення дій, які піддають цивільне населення голоду, як способу ведення війни шляхом позбавлення його предметів, необхідних для виживання, включаючи умисне створення завад для допомоги, як це передбачено Женевськими конвенціями;

• набір чи вербування дітей віком до п'ятнадцяти років до складу національних збройних сил чи їх використання для активної участі у збройних діях.

 📌У випадку збройного конфлікту не міжнародного характеру серйозні порушення статті 3 спільної для чотирьох Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, а саме будь-які з наведених нижче дій проти осіб, які не беруть активної участі у воєнних діях, включаючи учасників збройних сил, які склали зброю та не здатні брати подальшої участі у воєнних діях внаслідок хвороби, поранень, затримання чи з будь-якої іншої причини [стаття 8 (2) (с) Римського статуту]:

• насильство над життям та особистістю, зокрема вбивство будь-якого виду, завдання тілесних ушкоджень, жорстке поводження та тортури;

• приниження людської гідності, зокрема принизливе та образливе ставлення;

• взяття заручників;

• винесення Вироку та здійснення покарання без попереднього винесення судового рішення, прийнятого звичайний судом, із дотриманням всіх процесуальних прав обвинуваченого.

          Відповідно до Римського статуту воєнні злочини поділяються на дві групи: злочини, які застосовуються у випадку збройного конфлікту міжнародного характеру, тобто конфлікту, де сторонами є держави, та збройного конфлікту не міжнародного характеру, тобто конфлікту всередині однієї держави, де сторонами конфлікту є регулярні війська, збройні сили, правоохоронні органи держави з однієї сторони та організовані, тобто які перебувають під центральним командуванням, збройні формування з іншої сторони.

            Міжнародне гуманітарне право встановлює не тільки особисту, а й командну відповідальність за воєнні злочини. Командир певного військового об'єднання несе відповідальність за порушення його підлеглими норм міжнародного гуманітарного права  у тому випадку, якщо він володів інформацією про можливість вчинення ними правопорушень, проте не приклав зусиль для їх попередження чи припинення згідно статті 86 І протоколу до Женевських конвенцій 1949 року.

Відповідно до міжнародного права термін давності не може бути застосовним до воєнних злочинів та злочинів проти людства та людяності, що закріплено у Конвенції ООН «Про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства» від 1968 року та Конвенції держав-учасниць Ради Європи «Про незастосування строків давності до злочинів проти людяності та воєнних злочинів».

Українське законодавство не містить визначення поняття «воєнний злочин», який у вжитку часто плутають з «військовим злочином», тобто злочином проти встановленого порядку несення військової служби, передбаченим Розділом XIX Кримінального кодексу України (ККУ). Попри відсутність законодавчого визначення воєнних злочинів, деякі з тих, що передбачені ККУ, є саме воєнними, а не військовими, злочинами, а саме:

• насильство над населенням у районі воєнних дій (стаття 433 ККУ);

• погане поводження з військовополоненими (стаття 434 ККУ);

• незаконне використання символіки Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала та зловживання ними (стаття 435 ККУ);

• мародерство (стаття 432 ККУ).

    Мародерство відповідно до Кримінального кодексу України має значно вужче застосування у порівнянні із тим, яке йому надають Женевські конвенції та Римський статут. Так, за українським законом мародерство це — викрадення на полі бою речей, що знаходяться при вбитих чи поранених, тоді як відповідно до Римського статуту мародерство це заволодіння будь-яким майном без згоди його власника для особистого користування.

    Згідно статті 438 ККУ «Порушення законів та звичаїв війни» вважається злочином — жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вигнання цивільного населення для примусових робіт, розграбування національних цінностей на окупованій території, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також віддання наказу про вчинення таких дій. Покарання за такі дії передбачене у вигляді позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років [частина 1 статті 438 ККУ]. Якщо такі діяння були поєднані з умисним вбивством, то застосовується покарання у вигляді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічного позбавлення волі [частина 2 статті 438 ККУ].

 

 📌  Щодо військових злочинів

 

            Військовий злочин - суспільно небезпечне винне діяння при несенні служби у конкретній армії конкретної країни.

Відповідно до Кримінального кодексу України (розділ XIX) військові кримінальні правопорушення-це кримінальні правопорушення проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов'язаними та резервістами під час проходження зборів.

До особливих ознак вказаних злочинів, ми можемо віднести: об'єкт - встановлений порядок проходження військової служби та суб'єкт - військовослужбовці ЗСУ та інших державних органів.

У ХІХ розділі Кримінального кодексу (статті 402-433) виокремлено 9 груп військових кримінальних правопорушень:

1. Проти порядку підлеглості та військової честі;

2. Проти проходження військової служби;

3. Проти порядку користування військовим майном та його збереження;

4. Проти порядку експлуатації військової техніки;

5. Проти порядку несення бойового чергування та інших спеціальних служб;

6. Проти встановленого порядку збереження військової таємниці;

7. Військові посадові кримінальні правопорушення;

8. Проти порядку несення служби на полі боя та в районі військових дій;

9. Кримінальні правопорушення, відповідальність за які передбачена міжнародними конвенціями.

 ✔   Отже, військовими злочинами, є злочинні діяння передбачені саме Кримінальним кодексом України.

Кримінальний кодекс України визначає, що за військові злочини несуть відповідальність військовослужбовці: Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Національної гвардії України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, інші особи, визначені законом (спеціальний суб’єкт).

 📌  Таким чином воєнні злочини - вчиняються виключно на війні, а військові злочини - вчиняються виключно у війську.

  📌 Хотілося б звернути увагу на зміни внесені до Кримінального кодексу України, а саме до статей 69, 75, 403, 407 щодо посилення відповідальності за військові злочини вчинені в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, так відповідно до ч.1 ст. 69 КК України не можуть враховуватися обставини, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов’язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

  📌 Також змінами до ККУ не передбачено звільнення від відбування покарання з випробуванням за кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці (ч.1 ст. 75 ККУ).

   📌 Посилено відповідальність за невиконання наказу начальника вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, - карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років, раніше було ( від трьох до семи) абзац другий ч.3 ст. 403 ККУ.

   📌 Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез’явлення вчасно на службу без поважних причин військовослужбовцем, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, - караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.